В межах поїздки від платформи освітніх і менторських можливостей для жінок-підприємиць «Спроможна» Platfor.ma побувала у французькому містечку Санліс. Воно є королівською резиденцією та місцем, яке любила та розбудовувала Анна Ярославна — дочка Ярослава Мудрого та українська королева Франції. Розповідаємо про мудру правительку, зв’язок українців з французами, а також про роботу Центру Анни Київської в Санлісі.
Всього за 50 км від Парижа розкинувся невеликий муніципалітет Санліс з населенням близько 15 тис. осіб. Попри скромні розміри він має потужне історичне минуле. Саме сюди після смерті французького короля Генріха I переїхала його дружина Анна, тут разом з сином вона провела частину життя та в результаті саме в Санлісі й була похована.
Вже зі старту було зрозуміло, що життя Анни має стати непересічним: адже вона була онучкою хрестителя Русі Володимира Великого, племінницею перших українських святих Бориса і Гліба та донькою шведської принцеси Інгігерди і Ярослава Мудрого. Останній високо цінував розвиток — тоді в Києві відкривалися бібліотеки та школи, переписувалися та перекладалися книжки й загалом з повагою ставилися до знань та культури. Для Анни Ярослав хотів тільки найкращого, тож приватні вчителі займалися з дівчиною грамотою, історією, музикою, мовами, етикетом тощо.
І через освіченість князівни, і через бажання поріднитися з могутньою Руссю до Анни вже з ранніх років почали залицятися правителі різних країн Європи. Але дозвіл на шлюб з Анною врешті зміг отримати тільки король Франції Генріх I, і те — з другої спроби.
Так Анна Ярославна опинилася у Західній Європі. Навіть у чужих краях вона проявила себе жінкою сильною, харизматичною та мудрою, й допомагала своєму чоловіку ухвалювати важливі рішення, що було зовсім нетипово для Середньовіччя. Анна листувалася ледве не з усіма ключовими фігурами Європи. Навіть Папа Римський Миколай II писав знаменитій киянці: «Чутка про вашу доброчинність, чарівна доню, дійшла до наших вух, і з великою радістю чуємо ми, що ви виконуєте в цій дуже християнській державі з похвальним завзяттям та видатним розумом».
Згодом Анна народила спадкоємця престолу, Філіпа I, дочку та ще одного сина, який помер у ранньому віці. Королева самотужки навчала та виховувала своїх нащадків — але не тільки. Донька Ярослава Мудрого загалом успішно опікувалася культурним напрямом в країні — започатковувала школи, займалася благодійністю, а з батьківської бібліотеки в Києві привезла книжки різними мовами.
Багато сил, фінансів і душі королева, яку у Франції любили та називали Анна Київська, вкладала у зведення абатств. Це були не лише релігійні осередки — в абатствах займалися освітою, медициною та допомагали бідним. Один із таких центрів в Санлісі зберігся й дотепер.
«Україна завжди в моїх думках»
В Санлісі нас зустріла мадам Анна Кантер, співзасновниця Центру Анни Київської, витончена та всміхнена француженка, від якої ми не без подиву почули українську. Анна розповіла, що її бабуся виросла на Тернопільщині, а дідусь походить з Київщини. У 1944 році вони народили в Україні дочку, але вже за тиждень були змушені емігрувати. За словами Анни, тоді весь світ був одним великим табором для біженців. Її рідні відчували, що втратили дім і ніде немає для них місця. Єдине, за що вони могли триматися, як за рятівну соломинку, — за свою ідентичність. Тож коли її бабуся і дідусь з дочкою врешті осіли у Франції, то не стали відмовлятися від свого коріння або забувати мову. Вони вирішили зберегти їх як скарб. Тому коли мама Анни вийшла за француза та народила доньку, любов до України передалися їй.
«Я парижанка, я тут народилася і виросла, я люблю це місто. Проте водночас Україна завжди в моїх думках. Я з дитинства говорила ніби трохи по-іншому — це навіть не про акцент, а про манеру. І от коли люди це чули, то питали “О, ви з Росії?”. Не знаю, чому, але мене маленьку це вже тоді ранило. Потім, у підлітковому віці, коли я показувала місцевим українські вишиванки, співи, танці, картини, вони казали: “Та воно схоже”. Ні. Зовсім інше. Тому зараз зокрема ми тут, в Санлісі, займаємося просвітництвом — розповідаємо про українські звичаї та традиції за прикладом Анни Ярославни», — ділиться наша попутниця.
Поки Анна розповідає історії з життя, ми роздивляємося навколо. Санліс вважають одним з найстаріших французьких міст. При цьому мерія не видає дозволи на спорудження сучасних будівель, тому замість хмарочосів, неонових вогнів та гучних вулиць мегаполіса тут злегка середньовічна та умиротворена атмосфера. Здається, саме таким часто уявляють Париж — вузькі тихі вулички, різноманіття квітів та зелені, низькі пісочно-цегляні будинки, монументальні та явно дуже старі храми. Особливо в Санлісі люблять троянди — ними оповиті паркани багатьох осель.
Тим часом Анна констатує: «Тут ваші українські дух та сила, які збереглися від Анни Київської. Це і ваша земля».
На цій ноті ми якраз підійшли до металевого паркана, за яким зелена територія і монастир Святого Вікентія — його королева Франції заснувала ще у 1065 році. Абатство неодноразово перебудовувалося, тому від часів Анни залишився тільки фундамент. Зараз на території — католицький ліцей. Ще у XVII столітті на вході до будівлі встановили пам’ятник Ярославні з табличкою «Anne de Russu, reine de France» («Анна руська, королева Франції»).
Російська пропаганда активно працювала й у цьому контексті, адже дуже хотів сусід-агресор привласнити собі ще й Анну Київську. Тільки у 90-х за підтримки тодішнього посла України у Франції Юрія Кочубея вдалося замінити напис на «Anne de Kiev, Reine de France» («Анна Київська, королева Франції»). Аргументи були беззаперечні — Москву заснували лише у 1147 році, через понад століття після народження Анни.
«Ми довго билися за те, щоб підписати Анну саме Київською. Тоді вже багато українців приходили до цього пам’ятника молитися, відчувалася деяка провина. Нам треба боротися навіть за такі дрібниці, навіть за те, щоб розмістити біля пам’ятника синьо-жовтий прапор», — каже Анна.
Ще один монумент українські королеві стоїть прямо у центрі міста — його Санлісу подарувала держава Україна, а на відкриття приїжджав президент Віктор Ющенко.
«Французи співчувають, бо самі колись відчули війну»
У 2013 році Українська греко-католицька церква (УГКЦ) викупила храм рідних дядьків Анни Київської, Святих Бориса і Гліба, у Санлісі. Якби цього не сталося, на його місці хотіли відкрити ресторан, потім думали про інші комерційні проєкти. Гроші на недешеву інвестицію пожертвували українці з Франції, Англії, США, Канади та власне України. Тоді ж Анна Картер, митрополит та президент УГКЦ Борис Гудзяк та інші небайдужі громадські діячі українського походження заснували в стінах будівлі Центр Анни Київської.
Місію організації можна сформулювати так: «Нагадувати всьому світу про те, що Україна стала Європою ще тисячу років тому». Проєкт займається промоцією нашої культури у Франції, створенням творчих, мистецьких, наукових та просвітницьких ініціатив, а з початком повномасштабного вторгнення в Україну — ще й допомогою біженцям.
З 24 лютого 2022 року Центр виконував функції гуманітарного хабу, через який французи масово допомагали Україні. Вони просто приходили, дзвонили у двері — і пропонували різні способи підтримати. Анна розповідає, що тоді кожен думав, чим може бути корисним. Власники продуктових компаній приносили їжу, транспортних — пропонували свої послуги, урядовці — обіцяли, що будуть боротися за інтереси України.
«Тоді вся церква була забита людьми, які прагнули допомогти. Французи нам співчувають, тому що самі відчули колись війну. За часів Першої світової тут був фронт, залишилося багато укріплень, а деякі підвали все ще більше схожі на бомбосховища. Місто було зруйноване, багато людей загинуло, тож війна в Україні сколихнула цю пам’ять», — ділиться Анна.
Врешті Франція підтримала Україну як кандидата у члени ЄС та стала ініціаторкою створення міжнародного трибуналу, який судитиме президента РФ і його оточення за воєнні злочини. Крім того, країна допомагає нам зброєю та гуманітаркою, і радо приймає у себе цивільних біженців і поранених бійців.
«Кобзар» французькою
Наша екскурсоводка розповідала, що коли вони тільки викупили приміщення, це було просто каміння. Без ремонту, оздоблення та серйозної віри у те, що храм колись знову виконувати свою основну функцію. Проте будівлю реставрували, нині церква функціонує та приймає парафіян.
Сам Центр Анни Київської розташувався буквально в кількох підвальних кімнатах. Проте затриматися в них можна надовго, як мінімум через набір книжок, який аж ніяк не очікуєш побачити у Франції. Наприклад, видання про українського дизайнера Георгія Нарбута. Або збірку творів культової для Франції української художниці та дизайнерки Соні Делоне. А «Кобзар» французькою — таке ви взагалі бачили?
«Ми допомагаємо фіксувати ці українські культурні надбання та нагадуємо французам, що не варто вірити всьому, що шепоче їм на вухо пропаганда», — каже Анна.
Зокрема Центр створював експозицію про Майдан, знайомив місцеву молодь з українськими вишиванками, влаштовував виставки французького фотохудожника українського походження Юрія Білака та дизайнерки одягу Оксани Караванської.
Французи зустрічалися з драматургом і режисером Владом Троїцьким, а також могли потрапити на творчі зустрічі з істориком Ярославом Грицаком і митцем Володимиром Кауфманом.
Проте культурною діяльністю задачі Центра не обмежуються. Зокрема проєкт допомагав українським жінкам, які приїжджали в Санліс і Париж, знайти сім’ї, що могли б поселити їх у себе на якийсь час. А разом з благодійною організацією «Рута», яку також заснувала українка з Франції, продовжують надавати гуманітарну допомогу, підтримувати наших військових у медичному напрямку та займатися адвокацією. Остання сфера не менш важлива, адже відкриває очі європейської спільноти на події, що відбуваються зараз, і на ті, що залишилися в минулому.
Так, цього року прагнуть запросити в Санліс французьку депутатку Анн Жаннет. Саме вона склала документ щодо офіційного визнання Голодомору геноцидом українського народу — влада подала його до Національної асамблеї ООН. До цього у Франції про трагедію майже ніхто не знав. А 23 березня 2023 року це сталося — і цей жахливий період в історії нашого народу визначили саме терміном «геноцид». Центр Анни Київської, віддаючи шану та закріплюючи цю інформацію у свідомості французів, проводить дні пам’яті жертв Голодомору у Санлісі.
«Французька картопля — зовсім не така»
Свого часу в Центрі побували президенти України Віктор Ющенко та Петро Порошенко. Анна сподівається, що колись завітають у гості й Володимир Зеленський разом з першою леді. Також бувала у стінах храму і підтримує діяльність проєкту Олександра Матвійчук, голова Центру громадянських свобод, який отримав Нобелівську премію миру 2022 року.
У самому ж Санлісі радо вітають українців, які вирішили оселитися в містечку назавжди. Так, за останній рік три людини з України купили дім в містечку, ще кілька сімей приїхали раніше. Деякі з них придбали маленькі хати зі своїм власним садом, де вирощують українську картоплю, адже запевняють, що французька — зовсім «не така».
Першу ж мігрантку з України Анну Київську у місті люблять настільки, що навіть святкують її дні. У травні люди збираються, щоб співати українські пісні, готувати національні страви, танцювати, спілкуватися і молитися в абатстві.
Перед прощанням Анна Картер впевнено констатувала: «Анна Ярославна була сильною та сміливою. Зараз її приклад наслідують безліч інших українок».
«Спроможна» підтримується і реалізується Фондом Промприлад, благодійною організацією, яка сфокусована на формуванні екосистем для сталого розвитку громади, організацій та людей в них. Кейсові поїздки за кордон для власниць бізнесів відбулись за підтримки програми MATRA Посольства Нідерландів в Україні.