Колись під час виступу Ріанни більше уваги глядачів привернула не сама співачка, а її перекладачка жестовою мовою. В цьому році під час трансляції Євробачення в Україні сталася схожа історія, адже неможливо було відірвати погляд від людей, які не гірше за артистів відігравали шоу та допомагали нечуючим відчути музику. Однією з них була Анфіса Худашова, перекладачка-дактилологиня у соцпроєкті «Дивись, як чутно» від медіасервісу Megogo, а також викладачка кіномайстерності в дитячому інклюзивному кінотаборі «Kids Movie Kamp». Platfor.ma поговорила з нею про спільноту нечуючих та її складнощі, про найцікавіші слова жестової мови, й про те, як ця мова змінилася з початком повномасштабного вторгнення.
Пропоную одразу розібратися з термінологією…
Ми звикли казати «нечуючі», проте вони самі часто застосовують щодо себе слово «глухі». В нас є Українське товариство глухих, наприклад. Але це в комунікації між собою, тож щоб бути толерантним, все ж краще казати «люди з порушеннями слуху» або «нечуючі».
Розкажіть трохи про себе — як взагалі стали перекладачкою на жестову мову?
Я народилася в Києві в сім’ї нечуючих батьків. Я — дитина CODA (з англійської Child of Deaf Adults — дитина нечуючих батьків), а жестова є моєю другою рідною мовою. Проте я ніколи не хотіла бути перекладачкою. Мама вчила, що тоді нечуючі будуть скрізь і заполонять моє життя, що за це мало платять і я буду бідна. Тут є частка правди, адже будь-який переклад, на жаль, ніколи не коштував дорого.
В дитинстві я мріяла бути співачкою, але більше мені подобалося, як жест виглядає в дзеркалі. Я рухами співала естрадні пісні — це було моє уявлення про красу і танок. І якщо з головою підійти до музичного та художнього перекладу, то це дійсно мистецтво. А вчилася я взагалі-то виробляти книжки. Я цю справу романтизувала і думала, що йду своїм шляхом. Звичайно, життя вносить свої корективи.
Перекладачкою я стала тільки тоді, коли побачила художню реалізацію перекладу. Вперше стикнулася з цим, коли знімали фільм «Плем’я» — це стрічка 2014 року, де немає жодного слова, тільки жестова мова. Там я займалася підбором акторів масових сцен, адже, за умовою режисера, вони всі мали бути нечуючими. А оскільки це звичайні люди, я також відповідала за акторську майстерність, постановку сцен та жестів. На третій день зйомок я зрозуміла, що в фільмі не буде субтитрів. Тому, працюючи з акторами, я максимально спростила жести, щоб чуючі також зрозуміли, що відбувається в кадрі. Інакше надто активне жестикулювання не дозволило б цього.
Жестова мова — це ж не тільки, як я називаю, технічні жести. Це також ті, які ми використовуємо щодня у звичайному спілкуванні. Це інтуїтивні мова, міміка. І якщо її спростити, то це стане потужним інструментом комунікації. І я вважаю приклад «Племені» успішним кейсом, адже люди в багатьох країнах світу незалежно від мови зрозуміли, про що цей фільм.
Професійно займатися перекладом на жестову мову я пробувала з 2019 року. А у 2021-му мене запросили у соціальний проєкт «Дивись, як чутно» від Megogo, де я відчула всебічні підтримку й ентузіазм. Ці постійні «робімо!» надихали та продовжують це робити. Так в моєму житті з’явилися різні проєкти, від концертів до стендапів, які я перекладаю жестовою мовою.
А є технічна та якась інша жестова мова?
В моєму власному розумінні є технічна, а є асоціативна. Вони різні й мають багато нюансів. Це як термінологія і пояснення людською мовою. Коли викладач засипає вас термінами, ви губитеся, а якщо це простими словами, то ви в темі. В асоціативній жестовій слова такі, що навіть чуючі їх розуміють.
Проведемо експеримент. Наприклад, як би ви показали «йти»? Спати? Будинок? Плакати? Все, ви знаєте жестову мову. Нечуючі можуть посміятися над цим, вони трохи зневажливо ставляться до спрощеної мови, але вони вас зрозуміють. Це основа, база і важливо її згадувати. Розглянемо слово «перемога». Як спортсмени роблять, коли здобувають перше місце? Скидають кулак у повітря. «Гроші» як показати? Потерти пальцями. Це відбувається на інтуїтивному рівні.
Але і технічні жести нам потрібні, щоб мова збагачувалась. Наприклад, коли ми стукаємо кулаком в районі серця? Коли хочемо показати людині «я з тобою, я тебе підтримую». В жестовій мові це — військовий / військові. Людина, яка не словом, а справою.
Цікаво, що була кампанія «Завдяки тобі», в межах якої закликали на знак поваги та вдячності до військових класти руку на серце при зустрічі з ними…
Так, це воно, всім одразу зрозумілий жест. Так само патріотичні слова — воїн (стукаємо кулаком в районі серця), переможемо (скидаємо кулак в повітря) і тризуб (три пальці). В міжнародній жестовій мові останній виглядає саме як тризуб Чорновола.
Але ж не тільки жестами, ви спілкуєтеся та перекладаєте також мімікою, як я помітила. Ніби розшифровуєте ще й емоції.
Так, звичайно. На Заході це вже давно є. А у Франції перекладач не отримає посвідчення, поки не здасть міміку, — це прям окрема важлива дисципліна. Це у нас активна міміка та жестикуляція не розвинені. Ми прийшли з СРСР, а там махати лапками було соромно, треба було сидіти тихесенько.
Проте маємо і переваги. У 2019 році я вперше побачила музичний переклад жестовою мовою. Тоді фестиваль Атлас Вікенд запросив команду американської жестової перекладачки Ембер Ґелловей Ґальєго. Була нагода повчитися. Ембер розказала нам, щоб ми поводили себе стримано, тому що американські зірки не люблять перекладачів жестової мови. Нібито ті забирають на себе багато уваги.
У нас в Україні геть інші люди. Нашим виконавцям не потрібно доводити, що вони зірки. Це навпаки сприймається як підсилення і новий вид мистецтва. Так і виходить, що в Америці на великих фестивалях перекладач десь так стоїть, що його навіть не видно. А у нас на Атласі їх виводили на окремий екран. Це історія про впевненість та унікальну свідомість українців.
Стільки різних проєктів, які можна перекладати. Фестивалі, фільми, Євробачення, стендапи. І всюди, напевно, є свої нюанси?
Наприклад, перекласти стендап — це виклик. Адже зробити це так, щоб нечуючим було смішно — складно. У них специфічний гумор, тому переклад слово в слово не буде працювати. Такий виконує свою функцію лише при умові, що нечуючі читають, розуміють значення слів і їхні сполучення. Наразі більш-менш вільно користується текстом покоління 40+, молодь майже не читає. Їм не цікаво. Тому їм потрібно передати жарти образно. Підштовхнути трошки до розуміння того, в чому прикол. Але мені справді це вдалося і дуже тішить, коли вони сміються разом з усіма.
Ми повністю занедбали це суспільство, між нами величезна прірва. І мені це дуже болить. Нам конче потрібні реформи в освіті та підтримка держави. Зрозуміло, для цього необхідні ресурси. Проте, якщо сьогодні підтримати спільноту нечуючих, завтра вона віддячить податками від діяльності класних спеціалістів. Після нашої перемоги важливо активно працювати в цьому напрямку.
Чому освіта нечуючих на поганому рівні? Як ви це зрозуміли?
У 2021 році нечуючі студенти покликали мене перекладати в університет. Я пішла, і це досі є фактично доброчинністю, адже це навіть не середня зарплата. Працюю в Університеті «Україна» з нечуючими студентами. На початку у мене було 10 людей, всі прийшли з різних закладів середньої освіти Київщини, Херсонщини, Черкащини. На першому році роботи зі студентами я зрозуміла, що вони не сприймають текст взагалі. Не читають і не розуміють написаних слів. Рівень сприйняття тексту абітурієнтів, які приходять до нас вчитися, не відповідає рівню випускників закладів середньої освіти. Це навіть не п’ятий клас. Тому перші два курси коледжу ми з колегами вчили їх писати й розуміти слова.
Я передаю предмет максимально зрозумілою для нечуючих і звичною їм мовою жестів. Використовую спрощену, асоціативно зрозумілу жестову, пантоміму. Також працюю з кадром та емоціями, щоб тримати увагу студентів. Є люди з різним рівнем, тому моя основна задача, щоб вони зрозуміли предмет. До калькового перекладу вдаюся зрідка.
Я сподіваюся, що з підвищенням рівня зацікавленості та уваги щодо питання інклюзії, стане краще. Тому що це повага до потреб різних людей. Інклюзивне суспільство, мені здається, має бути аксіомою в Україні. Ми всі різні, але однаково заслуговуємо на щасливе, комфортне, нормальне життя. Для нечуючих потрібно забезпечити хоча б базову освіту.
А як ви думаєте, чому взагалі їхніми потребами нехтують? Це ж не від чистого бажання на кшталт «просто не будемо ними займатися».
Ні, звичайно. Ми переживаємо все ще вплив СРСР, а тоді так було зручно. Зручно зробити нечуючих не дуже розумною масою людей, якою легко керувати. Адже досі існують фабрики, де в оточенні сірих пошкрябаних стін вони сидять і зранку до ночі шиють. На жаль, їх досі використовують як дешеву робочу силу.
Попри ігнорування державою цієї спільноти, вона активна в нашій боротьбі. Безумовно, хтось поїхав за кордон, але є й нечуючі, які повернулися в Україну і постійно працюють в сірій зоні, збирають гуманітарку, на РЕБи й дрони. Нечуючих не беруть в військо, але вони кажуть: «Це моя країна, я мушу щось робити». Вони наші, українці, ми не можемо дозволити собі просто зневажати їх.
Моя дочка, як тільки сталася велика війна, пішла воювати, зокрема брала участь у звільненні Києва. Я ж залишилася зі своїми нечуючими старенькими у будинку. Тоді, як пам’ятаєте, навіть в аптеках були колапс і хаос, вони б самі не впоралися. Водночас я на власні очі бачила, як ці люди, яким держава не йде назустріч, організувалися, готували коктейлі Молотова і готові були дати бій окупантам. Це свідома, пасіонарна спільнота українців.
Фактично в нашій країні є окреме суспільство, яке ми занедбали. Це неймовірне упущення. Через те, що ці люди не чують, у них дуже розвинене бачення. Вони круті митці, художники, дизайнери, архітектори, програмісти, математики. Якщо навчити їх читати, вони можуть бути корисними для України.
А загалом жестова мова в різних країнах відрізняється?
Є спільна міжнародна жестова мова. Але й окремо у кожної країни своя. Наша схожа на французьку, а вона вважається еталоном. На теренах Радянського Союзу жестова мова з’явилася саме з Франції, де у XVIII сторіччі її розробив абат Шарль-Мішель де Л’Епе. А от таких країн, щоб ми радикально відрізнялись, напевно, немає. Інтуїтивна жестова мова все ж таки однакова, базується на якихось людських природних та побутових рухах.
Взагалі, чи складно людині, яка не була в цьому середовищі з народження, вивчити жестову мову з нуля?
Якщо зазубрювати технічний жест, то, звичайно, буде важко. Мені шкода цю людину. А якщо вчити шляхом асоціативного жесту, через спостереження та згадування, фіксації своїх власних рухів і рухів оточення, то шлях буде легким та цікавішим. Щодо часу — все залежить від людини, хисту, бажання, пам’яті.
Якщо людина хоче стати перекладачем, важливо попіклуватися про практику. Це як з будь-якою мовою — її можна вчити, але якщо постійно не застосовувати, то важко засвоюється. Тому можна йти туди, де спільнота збирається,— на фестивалі на кшталт Куражу. Там інколи зустрічаються нечуючі, тож можна хоча б побути серед них і поспілкуватися.
Також достатньо багато освітніх можливостей. У «Дивись, як чутно» на платформі Megogo є безплатні курси жестової мови. Університет «Україна» також їх надає. Українське товариство глухих вчить технічної жестової мови.
Тобто в жестовій мові є окремо слова, які ви показуєте, і окремо літери?
Так, літери використовуються в основному для топонімів або для визначення термінології.
А для лайки?
Є прекрасні жести. Більшість з них ви вже знаєте.
Як взагалі з початком повномасштабного вторгнення змінилась жестова мова?
Вона зараз така жива, активна, чуттєва до подій навколо. Вона ніби отримала нове життя. У 2014 році це був перший сплеск і запит на те, щоб відокремитися від «орочої» мови. Потім він затих. А зараз, звичайно, є внутрішня потреба — ніяким чином не асоціюватися з агресивним сусідом. Зокрема з’явилося більше смішних назв росіян. Наприклад, це зомбі — коли долонями стукаєш по скронях. Мається на увазі, що у них в голові нічого немає. Слово «Росія» раніше показувалося, коли пальцем проводили по підборіддю. Зараз ведемо ним під носом, ніби витираємо шмарклі.
Жестова мова збагачується. З’явилося багато груп в месенджерах, де надходить безліч пропозицій від спільноти — щодо нових слів або використання різних жестів для того ж самого слова. Зараз всі вони на стадії практикування та засвоювання. Ми їх пропрацьовуємо, намагаємося жити з цими жестами, щоб зрозуміти, чи лягають вони взагалі у вжиток.
З’явилася міміка, нарешті перекладачі не бояться і використовують її. А емоції надважливі. Раніше перекладачам казали, що вони ніби мають поводитися пристойно. Надто активно лапками не махай, не будь мавпочкою. Перекладачі з багаторічним досвідом роботи на каналах більшу частину свого життя провели саме з цим. Це мені все одно, я нетиповий перекладач. Основною моєю метою було та є, щоб нечуючі розуміли мене. Мені байдуже, чи гарно я виглядаю, коли виконую свою роботу.
Тобто будь-хто зі спільноти може запропонувати зміни у мові?
У нас є наші мудреці, лідери думок, які мають відношення до розвитку жестової мови. Вони також вносять свої пропозиції, але це тільки рекомендації, не правило. У нас демократія в цьому напрямку, тож деякі жести приживаються органічно, а деякі забуваються. Мова живе, вона прикрасилася і набула емоцій.
Бачила вашу роботу на Євробаченні й склалося враження, що музику ви також перекладаєте.
Так, я роблю це. Особливо чітко передати кожен звук дозволяють навушники. Тоді я можу чути деталі мелодії, всі нотки. Якщо звук йде з колонок, то я не до кінця розумію, який музичний інструмент, за чим мені йти. Для того, щоб перекласти звуки, використовую жести — вище, нижче, тинь-тинь, показую гітару або віолончель. Як диригент. При цьому можна танцювати та передавати ритм.
В межах Євробачення у нас була можливість підготуватися і заздалегідь побачити матеріали. Тому що над текстами варто працювати серйозно, їх треба переосмислювати й робити так, щоб жести максимально точно відповідали сенсу. Пісні ми ділили за темпераментом між перекладачами. Весь екстрим дістався мені — надшвидкі, мегаактивні та зі скаженим темпоритмом треки. А коли пісня повільна, то і з жестами можна погратися.
Є статистика, скільки нечуючих людей передивляється ті чи інші проєкти з перекладом на жестову мову?
Найпопулярніша історія зараз — переклад футбольних матчів, які транслюються на Megogo. Аудиторія вимірюється тисячами людей і кожним разом кількість зростає.
А які ваші улюблені жести в мові?
Мені подобається слово «різне» — коли ти перебираєш пальцями у повітрі й розводиш при тому долоні у різні боки. Та сполучення «звучання музики» — це жест, який виглядає ніби ви тримаєте дзвіночки біля вух, долонями вниз, і дзвонимо в них, відтягуючи у різних напрямках.