Через розв’язану РФ війну в Україні вже понад 222 тис. зруйнованих та пошкоджених приватних будинків — і це число щодня збільшується. Щоби зберегти справжній образ українських сіл та їхньої народної архітектури, студія balbek bureau запустила проєкт RE:Ukraine Villages. Це — великий путівник архітектурою різних регіонів України та онлайн-конструктор, що дозволяє відтворити моделі автентичних хат і розпочати їхню відбудову. Platfor.ma поговорила з лід-архітекторкою проєкту Віталіною Гошовською про експедиції деокупованими областями, найцікавіші знахідки та велике бажання зберегти українську спадщину.
У перші дні повномасштабного вторгнення команда balbek bureau запустила соціальну ініціативу RE:Ukraine Housing. Це був проєкт тимчасового житла для українців, які втратили свої домівки через війну. Згодом стартував і RE:Ukraine Monuments, щоб захистити памʼятники столиці від ракетних обстрілів. Так поступово почала вибудовуватись ціла система соціальних проєктів, частиною якої став і RE:Ukraine Villages.
Команда вже дослідила Київську, Чернігівську, Сумську, Харківську, Миколаївську, Запорізьку, Херсонську, Одеську та Дніпропетровську області. Бюро сформулювало дизайн-коди цих регіонів, а всі знахідки з експедицій та досліджень зібрала в одному місці. Конструктор працює максимально просто. Людина на сайті обирає будь-яку область і покроково власноруч створює будиночок, кожен з елементів якого відповідає традиціям народної архітектури, притаманної цьому регіону. А далі — отримує готову інструкцію з відбудови житла з планами, кресленнями, розгортками фасадів тощо.
У планах balbek bureau — масштабувати проєкт і охопити всю Україну, щоб зберегти сформований образ сіл усіх регіонів та зробити процес відновлення будинків максимально доступним. Лід-архітекторка проєкту Віталіна Гошовська розповіла нам про це більше.
Як взагалі почався проєкт RE:Ukraine Villages?
Зʼявився він, звісно, не за найкращих обставин — однією з причин була окупація Київщини. Коли села почали звільняти, наш засновник Слава Балбек став ними їздити разом із «Києвом Волонтерським», щоб відвозити гуманітарку (про цю ініціативу варто почитати тут. — Platfor.ma). Як тільки він побачив напівзруйновані будинки, зʼявилось відчуття, що щось дуже цінне зникає. І тоді ми всі організувалися в команду і почали вже разом їздити цими селами, щоб задокументувати те, що лишилось.
Перший час ще думали, як це можна загорнути, а потім виникла ідея про онлайн-конструктор. Адже ми зрозуміли, що сільська архітектура дуже різноманітна і складно знайти якесь одне універсальне рішення. А в конструкторі, як із Lego, можна зібрати будиночок із характерних елементів.
На розробку Київщини ми витратили девʼять місяців. Це був експериментальний проєкт, бо до того ми нічого подібного не робили й більше займались комерційними, а не соціальними ініціативами. Тож Київська область стала пілотною. За цей час ми зрозуміли механіку роботи й після цього вже почали досліджувати інші регіони. У нас дуже крута мультифункціональна команда, тому процес оптимізації та еволюції проєкту — постійний. Наступну область, наприклад, ми дослідили вже за шість місяців, іншу — за три, а зараз намагаємось це робити взагалі за півтора.
І як реагують місцеві? Якось вам допомагають?
Спілкуватися з місцевими — дуже цінно. І класно, коли це вдається, бо насправді не дуже багато людей готові йти на контакт. Це залежить від області, від того, чи була окупація, які взагалі настрої в населення. У Київській області, наприклад, спілкування було досить складним і ми готували один одного до цього, бо це був період, коли її тільки деокупували. Я памʼятаю, як познайомились з однією бабусею, в якої був зруйнований будинок. Вона розплакалась, ми розплакались. У процесі розмови повела нас до хати й почала просити, щоб ми просто все звідти вивезли, бо вона не могла більше дивитись. Перші поїздки були дуже емоційно складні. Тоді люди намагались хапатись за будь-які можливості, щоб відбудувати своє житло.
На Сумщині нам вдалось познайомитись із бабусею, яка розповіла багато про свій будинок, хто його побудував. Цікаво, що на той момент їй здавалося, що в неї звичайна хата і нічого особливого в ній немає, але ми пояснили й показали, що насправді це не так. У неї ще, памʼятаю, дуже гарно вився виноград навколо вікна — вона нам потім його з собою в дорогу дала.
Але не кожен готовий іти на контакт. Ми розуміємо, що в ідеалі треба просити дозвіл у військових адміністрацій, попереджати, що ми їдемо, щоб ніхто не переживав. Бо зараз воєнний стан і люди можуть злякатися, коли побачать якихось незнайомих людей у селі, які щось роздивляються. От, наприклад, коли ми були на Полтавщині, в якийсь момент побачили, що людина сидить за вікном і махає нам. Ну, ми помахали у відповідь, а вона викликала поліцію і довелось пояснювати, чим ми займаємось і що таке онлайн-конструктор.
А що з архітектурних знахідок стало для вас особисто найцікавішим в експедиціях?
Дуже цікавою для дослідження стала Запорізька область, де був сильний вплив менонітів. Там ми виявили архітектурні елементи, які до цього не зʼявлялись, а загалом в області багато цегляних мотивів. Десь із Запоріжжя ми почали приділяти увагу фронтонам — це умовний паспорт фасадів будинків. І всі вони дуже різноманітні. Можна зробити навіть окремий конструктор тільки для фронтонів. У цьому плані цікава ще й Одещина. Коли ми провели дослідження і роздивились усі фото, то спочатку навіть не могли осягнути, як це багатство можна запакувати в один конструктор.
У Миколаївській області ми помітили багато тинькування — лицювання стін будинків спеціальними сумішами. До цього в нашому дослідженні був поділ лише на дерево та цеглу. А от уже на Миколаївщині зрозуміли, що це знакова складова і чим ближче до півдня, тим більше зʼявляться цього тинькування. І ще там дуже багато ліпнини — як-от розетки на фронтонах. Там взагалі головні фасади є більш ефектними з ліпниною та кутами, а бокові вже не так пропрацьовані. Інша цікава особливість, характерна для області, — це паркан як частина будинку.
Але Одеська область, мабуть, наразі найяскравіша — завдяки мультикультурності там безліч всього намішано. І, знову ж таки, чим ближче до півдня, тим більше починає зʼявлятись коників на фронтонах — деревʼяних прикрас. Ми прямо в конструкторі почали їх виділяти, бо це дуже важливий і цікавий елемент. Також це й обрамлення вікон, яке загалом максимально різне в кожній області.
А вже є успішні приклади застосування конструктору для відновлення?
Перша історія, що одразу згадується, — про пані, яка хотіла пофарбувати будинок своєї прабабки в Київській області. Він дуже старий, ще 1890-х років. І завдяки нашому конструктору вона змогла використати колірні гами, характерні саме для цього регіону. Хоч це лише частинка конструктора, це дуже круто, бо нам не важливо, який відсоток дослідження потім застосовують на практиці.
Загалом відстежити складно, як часто конструктор використовують. Ми хіба що можемо побачити, скільки разів завантажили pdf-альбоми з усіма прикладними штуками щодо відбудови хат. І ще ми додали на сайт форму зворотного звʼязку, де люди можуть ділитися, як їм сайт, чи достатньо креслень в альбомі, як вони планують це використати.
Наша команда хоче відбудувати й своїми силами один будинок, щоб на практиці побачити, як застосовується наш конструктор. Ми вже відібрали декілька варіантів у Сумській області й ще розглядаємо інші варіанти.
Наскільки я розумію, спочатку ваша команда сама їздила в експедиції, а потім ви почали залучати волонтерів. Ким були ці люди, які відгукнулись?
Київську область ми досліджували своїми силами, а вже з Чернігівської дійсно почали залучати волонтерів. Створили онлайн-форму, тож взяти участь в експедиціях могли всі охочі. Ми одразу зібрали багато людей і почали пояснювати задачі. Хтось захотів взяти участь у відборі архітектурних елементів, хтось — у їхній каталогізації.
І хоч це був наш перший досвід співпраці з волонтерами, вийшло дуже круто і вони одразу підсилили команду. Серед волонтерів було багато й архітекторів, але загалом фах у всіх абсолютно різноманітний — від художників до юристів. Сьогодні в нас вже навіть є волонтери з досвідом десяти виїздів у регіони. Вони найкраще з усіх знають, як правильно спілкуватися з місцевими, і допомагають у цьому новеньким. Це дуже цінно.
Польові дослідження balbek bureau в співраці з волонтерами в Сумській області
Польові дослідження balbek bureau в співраці з волонтерами в Чернігівській області
Ви спочатку збираєте інформацію про архітектуру сіл, а вже потім проводите додаткове дослідження в експедиціях? А скільки вони зазвичай тривають?
Так, у нас є класні волонтери, які займаються саме дослідженнями. І коли ми знаємо, що їдемо кудись, робимо передпроєктний аналіз — намагаємось зрозуміти, чим цікава область, куди краще поїхати, питаємо знайомих, які села обовʼязково варто відвідати. А потім звертаємось до волонтерів і просимо їх заїхати в усі ці місця. Далі маршрут вони вже будують самі, аби різні команди покрили різні території області й більш рівномірно зібрали інформацію. Тобто одні їздять, досліджують та роблять фотографії, інші — вздовж і впоперек вивчають джерела, а потім все це комбінується.
Ми для себе вивели формулу, що найкраще їздити на вихідні, бо насправді з головою вистачає двох днів, аби обʼїздити навіть десяток сіл. Тому ділимось на команди й рушаємо. Наприклад, на Одещині загалом ми дослідили 10 сіл, бо було доволі небагато волонтерів. Але був і дослідник, який просто сів на велосипед, поїхав у сусідні села і в такий спосіб вивчав архітектуру. Це реально перша людина, яка так зробила. Тому насправді потрібно не так і багато, щоб долучитись до волонтерства.
А от на Дніпровщині в нас був, мабуть, рекорд — ми дослідили близько 80 сіл. У нас є студентка, яка зараз проходить архітектурну практику. І вона якраз займалась кілька місяців цими дослідженнями — просто сідала з волонтерами й кожні вихідні туди-назад їздила.
На Полтавщину та Сумщину я й сама з колегами їздила, щоб побачити точки, які нас цікавили найбільше — наприклад, Опішня. І було дуже класно паралельно з дослідженням сіл та архітектури вивчати й те, чим займаються місцеві — в цьому випадку це гончарство. Памʼятаю, ми тоді там скупили ледь не половину кераміки. Це все про ширше сприйняття, бо для повного розуміння важливо побачити не тільки архітектуру сіл, а й те, як живуть і що роблять місцеві мешканці.
А які поїздки були найважчими?
Харківщина була складна своєю близькістю до лінії фронту: не до всіх локацій, які ми хотіли дослідити, зараз можна вільно дістатися. Туди їздили на кілька днів чи може навіть на тиждень троє наших волонтерок. Якраз було багато обстрілів і така кількість тривог, що їм не було сенсу туди-сюди бігати й вони просто вирішили спати в укритті. От ця поїздка запамʼяталась, бо це з їхнього боку був сміливий вчинок. Ми, звісно, завжди кажемо, що життя на першому місці, але дуже вдячні, що вони поїхали, бо зрештою привезли купу важливої інформації.
В Запорізьку область у нас як таких виїздів не було. Лише от моя колега, яка звідти родом, їздила і декілька десятків фото привезла. І ще один колега, який зараз у ЗСУ, буквально з лінії фронту надіслав фотографії хат. Тому цю область ми намагались більше контекстуальними дослідженнями покрити, але цього було достатньо і ми змогли створити збірний образ хати.
Іноді ми дійсно складними способами ці фотографії дістаємо — у Миколаївській області зокрема. Допомогло те, що Слава їздив туди в добровольчі місії і йому вдалось сфотографувати цілу вулицю, а загалом шукали в інтернеті. Ну і, знову ж таки, — Київщина. Це був якраз етап після деокупації, коли й контекст був складний, й руйнувань було набагато більше. Зараз люди вже активно працюють над тим, щоб швидко відбудовувати хати.
Зрештою ви плануєте зробити подібні дослідження в усіх областях України. А як із Луганською, Донецькою та Кримом?
Ми вирішили так — на якому рівні це вдасться зробити, на такому і зробимо. Маємо ідею зібрати весь пул фотографій, які є в мережі, та погуляти віртуальними картами. Тобто всіма можливими способами накопичити інформацію. І мені дуже хотілося б, щоб ці області досліджували люди, які там народились, жили і які мають розуміння, яка там архітектура. Два наших дослідники родом із Донеччини. Тому вже є запит долучитися від людей звідти.
Але ми розуміємо, що чим більше часу проходить, тим менше, на жаль, локальної архітектури там лишається. І навіть коли доступ до цих територій буде, не факт, що вдасться щось дістати. Тому варто починати робити вже.