Platfor.ma поговорила з Богданом Гдалем — українським графічним і шрифтовим дизайнером, який зокрема розробляв написи для станцій метро «Площа Українських Героїв» та «Звіринецька». Він розповів, як взагалі з’явилися перші українські шрифти та що можна ними вважати, хто боровся за збереження національних типографійних традицій, чим замінити вже попсові Comic Sans і Times New Roman та чому й у цій сфері треба відмовлятися від російського та переходити на локальне.
Що взагалі таке шрифт, якщо пояснювати це умовній дитині?
Це одяг. Є кістяк — абеткова система, завдяки якій можна відрізняти символи одне від одного. А є одяг — це стиль, естетична форма. Стилі різних часів, епох, призначення, що передають змісти. Кожен шрифт має свої історію створення і спосіб застосування. І кістяк, і одяг — це насправді єдине ціле, яке поділяється на компоненти.
Коли можна говорити про появу українських шрифтів?
У нашій спільноті є різне розуміння того, що таке український шрифт. Найширший і найпримітивніший рівень, яким оперували в 90-ті та 2000-ті роки, — українськими називали всі шрифти, в яких були літери з української абетки. Наступний конкретніший рівень, але все ще космополітичний, — це все, що створено в Україні або українськими авторами. А вже в стилістичній та ідеологічній термінології, то український шрифт — той, в чиєму стилі передається місцевий дух. Зазвичай, це шрифти, які опираються на традиційні форми, на стилі, які з’явилися на наших територіях з часом.
Але в цілому, щоб не напружуватися і не потрапити в пастку, коли тебе звинуватять, що ти використовуєш якийсь російський шрифт, достатньо просто брати роботи українських авторів. Вони бувають універсальні й без національних проявів.
Якщо розглядати історичні артефакти — чи можемо ми сказати, що, наприклад, графіті Софії Київської — це шрифт?
В широкому розумінні шрифт — це будь-яка форма текстового вираження. Дослідник Ігор Дудник говорить, що ним можна називати набір символів в певному стилі, який повністю відтворює всю абетку. Наприклад, в унікальних написах на стінах Софії Київської ми, в принципі, можемо знайти майже всі літери. І в широкому розумінні їх можна називати шрифтом або стилем певної епохи. Найсвіжіший рівень поняття шрифту — це цифрові шрифти, які вже перетворені на програмний продукт.
Що взагалі можна цікавого розказати про те, як писали наші пращури? Чи були там якісь шрифтові елементи, які, наприклад, зараз використовують українські сучасні дизайнери?
Спочатку була грецька абетка. Потім Кирило і Мефодій створили глаголицю, яка сама по собі є графічно складнішою системою письма. І вже потім учень Кирила почав створювати для слов’янських мов літерну систему на основі грецької абетки, яка виглядала дещо простішою і логічнішою за глаголицю. Тобто, по суті, послідовники Кирила під час користування глаголицею вивчили UX (user experience — «користувацький досвід». — Platfor.ma), і, спираючись на нього, вирішили щось докорінно змінити.
Грецький стиль, яким писали релігійні тексти в часи поширення християнства у нас, і з яким письмо прийшло до нас, називався унціалом. Його стали використовувати фактично без змін при переписуванні церковних книг кирилицею, і цю форму стали називати «уставом». Потім люди намагалися переписувати тексти швидко, відповідно до цієї потреби трохи спрощувалася система письма — і так пізніше виник «напівустав».
У нас існує дві сусідні системи письма, що пішли від грецької: латинка та кирилиця. Обидві розвивалися за своїми принципами, залежали від історичних, політичних і геополітичних процесів. Так, шрифтовий дизайнер Віктор Харик розказував, що деякі священники намагалися запровадити на території України римську антикву для кирилиці. Приклад такого стилю — римське капітальне письмо на колоні Траяна в Римі.
Тобто в нас теж були історичні спроби запровадити оці західні стилі, але вони не набули великої популярності. Відповідно, після уставу та напівуставу за часів козаччини виник скоропис — я підозрюю, через те, що з’явився спосіб писати швидко гусячими перами або винаходами, які його імітують. Ну і техніки писання змінилися, це вплинуло на стиль.
Проте кардинально на вигляд кирилиці вплинула реформа Російської імперії й Петра I. Тоді відкинули дуже велику кількість грецьких форм, ті, які еволюційно розвивалися ще від появи кирилиці на наших теренах. Петро I прагнув прорубати вікно в Європу і намагався брати звідти все, що можна, щоб показати свою нібито прогресивність. Він надихнувся гражданським шрифтом, який розробили в Венеції, сам нібито викреслював літери абетки, які не відповідали його баченню, а його кресляр Куленбах, який взагалі займався мапами та дислокаціями в армії, намалював 32 малі літери нової абетки. До речі, робив він це у Жовкві Львівської області.
Вони зміксували, по суті, латинку із кирилицею, викинули багато грецьких форм, які були незручні своїм виглядом. Додали літери, яких не існувало. Наприклад, «я» не було у її звичному вигляді. Вона комбінувалася з літер «а» та «і» у так звану лігатуру (ІА). Або був такий «малий юс» (Ѧ). В українських скорописах літера «я» у вигляді лігатури прожила десь до XVIII-XIX століття навіть попри реформу Петра I. Українці досить консервативно трималися старих традицій і не відмовлялися від них.
Спеціалісти критикують Петра I насамперед за те, що він фактично відкинув всю правильну еволюцію кирилиці та нав’язав форми, які зараз у нас є. І тому, наприклад, в сучасному шрифтовому середовищі, особливо у дизайнерів, які люблять відтворювати старовинні речі, є консолідована позиція — треба відкидати форми Петра I, повертатися до попередніх форм й інтегрувати їх в сучасність. Це недержавний процес, проте шрифтові рішення конкретного дизайнера можуть набути загальноприйнятого стандарту. Це залежить від впливовості людини, розголосу, резонансу тощо.
Але ж мова йде не про всю абетку?
Мова йде про окремі літери, які піддаються під справедливі зміни. Наприклад, мене критикують за те, як я використав деякі літери на Площі Українських Героїв. Літера «ща» у мене з центральним хвостиком — проте це не фантазія, раніше ця форма була безальтернативною. А «ща» з боковим хвостиком праворуч з’явилася вже в результаті реформи Петра I. Також літера «н» — кажуть, що вона латинська, але насправді вона пішла від греків і на графіті в Софії Київській саме у такому вигляді. Ця форма, де центральна перетинка не горизонтальна, а трохи нахилена між двома вертикалями, існувала паралельно зі звичною нам зараз літерою. Різні автори використовували різні варіації — хтось схилявся до горизонтальної форми, а хтось наполегливо робив ту, яка є в латинській абетці. У Пилипа Орлика в Конституції «н» саме з максимальним нахилом.
Наступний великий поштовх — початок XX століття, національне відродження. В цей короткий період незалежності 1918-1919 років стався своєрідний вибух відчуття самоідентичності. Активно розвивали українські графіки Нарбут, Кричевський, потім їхні учні. Коли більшовики захопили владу, то теж дали певну свободу. Але самі ж її помножили на нуль на початку 30-х років. Проте навіть за ці 10 років виникло багато сміливих та цікавих речей.
А от коли ви говорите про сміливі речі, що саме маєте на увазі?
Як мінімум відкинули «гражданку» і почали експериментувати з допетровськими формами. Наприклад, на станції метро Звіринецька я використав літеру «ц» з центральним хвостиком так само як і в літері «щ». Раніше отакий хвостик праворуч і вниз, як звично зараз в «ц», теж використовували лише як опцію. Паралельно були варіанти, де був просто спуск вниз, тобто «ц» виглядала як «ч» донизу. Усталеної форми не було. А український графік Павло Ковжун в першій половині XX століття малював «ц» саме з хвостиком донизу.
Щобільше, коли мене почали критикувати, що я вигадую якісь небачені форми літер, я спробував пошукати давні літописи та книги, стародруки. І знайшов зразки цієї літери саме в такому виконанні ще у XVI-XVII столітті. Тобто це не фантазія — зазвичай центральний хвостик у «ц» використовувався в урочистих написах.
Чим ви керувались при створенні шрифту для цих написів в метрополітені?
Сенсом назви та цілісністю архітектурного дизайну. Тобто шукав золоту середину між ідеологією і формою для того, щоб вона була органічною складовою станції. Виклики були в тому, що обидві станції робилися під іншу назву і з іншим сенсовим ухилом. Особливо це стосується Площі Льва Толстого, де, відповідно, творчість Толстого диктувала зовнішній вигляд. Тож треба було придумати проміжну ланку між старою архітектурою, яку неможливо змінити, і новою назвою, яка має відображати епос, українську військову традицію, шанування бійців тощо.
Відповідно я спочатку робив досить грубі начерки, літери з важкими формами, але побачив, що вони не лягають в архітектуру. Почав створювати витончені речі, але які передавали б ідеологію. Працював над кожною літерою та пробував її модифікувати. Наприклад, в «н» на Площі Українських Героїв ліва ніжка трохи відхилена — так любив робити Георгій Нарбут. Тобто одна літера — це конкретне відсилання на нього як візуальний акцент. А «у» з нижнім хвостиком — більше історична форма. Між словами я свідомо розташував козацькі хрестики, як графічні роздільники та нагадування, якої теми ці слова стосуються. Але в цих змінах варто обходитися без фанатизму, тому що якщо сильно перестаратися, фраза буде виглядати карикатурно.
Щодо Георгія Нарбута — чи можна сказати, що він заснував першу українську шрифтову школу?
Він своїми пошуками дав натхнення та потужний імпульс для дуже великої кількості людей, які були після нього. Взагалі він розвивався в тодішньому середовищі, вчився в Петербурзі, ілюстрував російські народні казки. Але, напевно, це сміливість і любов до свого, коли людина попри цей багаж, все ж шукала своє і закохувала в таку ностальгічну Гетьманщину.
Як я розумію, сильним поштовхом також став розвиток технологій?
Так, спочатку друковані технології. У XX столітті вони досить широко поширилися. А далі великий імпульс — це комп’ютери. Завдяки цьому з’явилася велика доступність — зараз легко щось створювати. Ти можеш опанувати програми, які дозволяють створювати шрифти. Але насправді це дуже нішева діяльність, це треба прям мати якесь непереборне бажання, яке буде на це штовхати.
Тому що тих людей, які на цьому мають гроші, мінімум. Проте шрифти є магнітом для великих комерційних структур. Наприклад, Розетка та Нова Пошта замовили власні шрифти та заплатили за розробку. В Україні таким найбільше займається Дмитро Растворцев, а також Кирило Ткачов, який робить це для міністерств і окремих комерційних структур. Є ще шрифтовики на кшталт Андрія Константинова, які цілеспрямовано працюють на західний ринок і створюють універсальні продукти. Тобто навіть в цій малій тусовці багато спеціалізацій і ухилів.
А чи є якісь спільні риси українських шрифтів?
Через те, що в нас демократичне середовище і є свобода самовираження, то і в плані форм багатство різних способів прояву шрифтовиків. Від експериментів з окремими літерами до експериментів зі стилями. Це ніби казан, який зараз вариться, і в ньому тільки починає народжуватися якась своя оригінальність, те, чого ще не було навіть 10 років назад. Раніше була ніби нішева субкультура, яку ніхто не розумів. А зараз завдяки резонансним проєктам увага до типографії дуже зростає.
Є неписаний консенсус у шрифтовиків стосовно того, як і що має виглядати, в якому напрямку розвиватися. Наприклад, є консенсус щодо термінології, де наука про шрифт — типографія. А слово «типографіка» використовують росіяни, адже «типографія» — це як для нас друкарня. Ну і в нашому випадку ми трансформуємо латинське слово «Typography» правильно, за тим самим принципом, що та інші науки — географія, каліграфія.
Як взагалі зрозуміти, який шрифт хороший, а який — ні? Тому що, наприклад, я знаю, що в дизайнерській спільноті часто сміються над Comic Sans, а раніше був популярним Times New Roman, зараз начебто Arial. Чому так все змінюється?
Чим частіше використовується якийсь шрифт, тим швидше він стає попсовішим і тим менше ексклюзивним. Він перетворюється на такий моветон. Чому, наприклад, деякі бізнеси ухвалюють рішення заплатити гроші за індивідуальну розробку? Тому що завдяки цьому в них є власні стилі шрифтів і вони ні на кого не схожі. Відповідно, чим менше це використовують, тим крутіше.
Звичайно, шрифти мають створювати професіонали, які вміють це робити якісно. Якщо навпаки — це дуже помітно. Дизайнер, коли створює шрифт, розробляє цілісну систему. Він дивиться на всі символи окремо і в комплексі. Якщо якийсь з них відрізняється по ширині, за формою тощо, це одразу впадає в око. Ще одна ознака хорошого шрифту — це якісно розставлені відстані між літерами та словами, які прописуються програмно, автоматично і в багатьох випадках вручну. Є літери, в яких є великі дірки. Наприклад, у літери «с» з одного боку коло як у літери «о», а з іншого — така своєрідна біла діра. Літера «а» трикутна, відповідно, в неї низ виступає дуже вбік, а вгорі виходить великий білий простір.
Коли з’єднуються дві літери між собою, може здаватися, що це або окремі слова, або просто негармонійно виглядати. Для того шрифтовий дизайнер фактично перебирає всі можливі варіанти використання, проганяє на реальних текстових прикладах, використовує у всіх можливих комбінаціях і виставляє ці відстані так, щоб в результаті все мало ритм, який око сприймає як гармонійний і красивий. Частково це можна зробити програмно, але в принципі будь-яка подібна робота вимагає великого часу та посидючості, щоб вилизати та відшліфувати найменші нюанси.
Звучить, як достобіса багато роботи.
Так, і є такий Віктор Харик — один з найдосвідченіших українських шрифтовиків, експериментував ще з 70-х років, зараз живе в Дюссельдорфі. Так він каже, що у шрифтових дизайнерів залізна дупа.
А які зараз є тенденції? Наприклад, які шрифти зараз вважаються моветоном, які можна в цілому використовувати та не боятися?
Якщо брати вузьку нішу українських шрифтів, то їх взагалі не багато, а ті, які використовують — ще менше. Тому нарбутівські через частоту використання вже теж набувають ознак затягнутості та кліше. Будь-що, що набуває широко вжитку і зустрічається на кожному кроці.
Також Comic Sans та Times New Roman погані не через те, що вони такі жахливі стилістично шрифти, а через те, що їх всюди пхають. Ще є поняття контексту, коли шрифт використовується не там, де він стилістично підходить. Наприклад, Comic Sans на могильних плитах. Цей шрифт м’який, грайливий, дитячий і зовсім не підходить під вшанування когось.
Водночас от «Іжиця» стереотипно тягається всюди, бо люди не розуміють, що цей шрифт зробила російська авторка і в ньому російський ідеологічний акцент.
Здається, Офіс Президента використовував її.
Так, я підіймав цю тему, адже Іжицею писали на нагородах і бойових прапорах, і все це під час війни. Але навіть якщо заїхати в маленьке українське містечко, цей шрифт буде всюди: на вивісках, музеях, церквах.
Чому варто відмовлятися від російських шрифтів? І які з них найпопулярніші взагалі?
Фінансування російського продукту — це фінансування ракет, які летять по нашій території. Навіть якщо шрифт безплатний, увага до певної роботи притягне її й до інших робіт автора. Це більше питання гігієни та самоповаги. Адже у багатьох випадках ці шрифти як російські ніякий історик не побачить, тому що це звичні кириличні форми. А от зміна вектора на українських авторів простимулює появу інших якісних локальних шрифтів.
Зараз шрифтами, які створювали українці, користуються Rozetka, MacPaw, FIXEL, Comfy — тобто процес рухається. І так кумедно, що зазвичай авторів не розголошують. Але я зазвичай знаю, хто це, тому що кожен має свої фішки, може зробити невеликий акцент в одній літері й це вже впізнається. Наприклад, Дмитро Растворцев дуже любить закручувати літеру «у» в такий бублик внизу. У Кирила Ткачова перетинка у літері «н» часто занижується.
А які фішки у вас?
Недавно написали, що така дуже глибока рустикальність — заглибленість в минуле і необережність форм. Яка ніби дозволяє більше зануритися, копнути й з глибини проявити якісь сенси. Я навіть в дечому неохайний в плані форм і витонченості. Для мене не так важливо, щоб була ідеальна форма, як передати дух і зміст. Якщо є певний настрій і людина отримує якусь емоцію, то шрифт функцію свою виконує. Для мене шрифти — не єдиний спосіб самовираження. У мене є настінні розписи, ілюстрація, багато візуальних форм вираження, але в основі все одно лежить поняття дослідження і відчуття українського міфу. Тому у мене всі шрифти, навіть універсальні й сучасні, все одно мають акцент, що натякає — це про локальне, але не космополітичне.
Порекомендуйте шрифти українських дизайнерів, які можна у вільному доступі завантажити?
Шрифт Kyiv Region від Дмитра Растворцева — завантажити тут.
Шрифт Irpin Type від Олексія Поповцева — завантажити тут.
Шрифт Ermilov від Кирила Ткачова — завантажити тут.
Шрифт Kharkiv Tone від Катерини Дрозд — завантажити тут.
Я почав розробляти єдиний сайт всієї шрифтової спільноти. Тому що немає єдиного місця, де буде повний обсяг інформації, щоб скласти враження про українську типографію. Я планую зробити умовну соцмережу для шрифтових дизайнерів, щоб вони могли самі наповнювати та вести свої профілі.