Зазвичай комікси сприймаються як більш дитяча сфера. Проте це ж не так? 

Цей міф ми розвіюємо з 2017 року, а з 2020-го у нас перестали це запитувати. Це наслідки російської пропаганди та впливу СРСР. Все пов’язане зі словом «комікс» трактували як комічне, а це, відповідно, значило дурне. Хоча що СРСР тоді, що Росія зараз активно послуговується цим форматом у пропаганді. Комікси зазвичай мають затверджену паперову форму, але зараз існують і вебформати, та й загалом до них можна віднести будь-яку історію, яка складена в один цілісний наратив. Зрештою наскельні малюнки мамонтів — це теж комікс, просто дуже давній. 

А для дітей комікси чи ні — залежить від студії та видавництва. Ми конкретно орієнтуємося на дорослу аудиторію, 21+. Маємо багато соціальних і документальних проєктів, зокрема про війну тут і зараз. Навіть фантастику і жахи ми створюємо для дорослих, бо нам цікаво робити історії, які ми самі хотіли б побачити та почитати. 

А як взагалі з’явилася ідея зробити своє видавництво мальописів? 

Я за фахом видавець і раніше хотів відкривати дитяче видавництво. З часом зрозумів, що сфера зовсім не моя, до того ж досить важка і конкурентна. Я вважаю, що якщо ти працюєш у галузі культури, то тебе має драйвити продукт, який ти створюєш. Інакше це буде рутинна нудна робота, на якій згориш. Тому я обрав комікси, почав вивчати ринок — тоді у 2014 році на ньому було небагато гравців. Коли у 2017-му я відкрив видавництво, крім нас було ще чотири проєкти, а зараз таких вже близько 40. Тому це динамічна сфера, вона розвивається й класно, що ми можемо бути тими людьми, які формують нішу. 

Наскільки все змінилося зараз, популярність коміксів зросла? 

Дуже, на це повпливали масові заходи, наприклад, Comic Con Ukraine — останній перед повномасштабною війною зібрав близько 100 тис. відвідувачів. З кожним роком культура зростає, більше немає табу, підростає нове покоління. Плюс англомовне середовище активно інтегрувалося в українську культуру.

А чи є якась країна, яка вважається меккою коміксів? 

Кожен коміксист любить щось своє. Але ті, хто читає комікси давно і по-дорослому, в більшості тяжіють до Франції та Бельгії. Це так званий європейський BD (фр. bande dessinee, «мальована смужка, стрічка». — Platfor.ma), звідки все починалося. В Америці про комікси говорять тільки в контексті конкретно їхніх продуктів. Так само як ми говоримо «мальописи», позначаючи ті, які зробили українці. В Японії ж, наприклад, це манга або манхва. 

Ну й у кожній країні, я так розумію, вони по контексту відрізняються? 

Коли ви переглядаєте французький фільм і американський, то чітко розумієте різницю. Те саме з коміксами. Це такий само окремий вид візуально-наративного мистецтва, і, звичайно, на нього впливає те, що відбувається в країні. Якщо нам зараз найбільше болить за війну, то ми про неї пишемо і розповідаємо, документуємо те, що відбувається. Якщо за років 10, маю надію, що швидше, ми досягнемо всіх цілей і перемог — на цю тему можна буде серйозно рефлексувати, але будуть розвиватися й інші жанри. Комікси, як і будь-яке мистецтво, реагує на те, що відбувається тут і зараз. 

Як через комікси розповідати про важливе і як конкретно ви це робите?

Особливість мальопису в тому, що це не лише текст, а й малюнок. І якщо тема доволі серйозна, інколи можна навмисно, але в гарному контексті зробити карикатуру, або зобразити малюнок примітивнішим для легшого сприйняття. Зі світових бестселерів гарний приклад це «Маус» Арта Шпігельмана — там миші й коти воюють між собою. Уявіть реалістичними всі ці сцени з коміксу про концтабори. Людська психіка такого б не витримала. А в 70-х, коли це створювалося, ще й було багато живих свідків цих подій. 

Відповідно, ми працюємо так само. Якщо розуміємо, що розмір і наповнення історії, про яку ми пишемо, буде візуально і текстово надто «грузити», то стараємося врівноважити, щоб читачу було комфортно. Бо наше завдання, щоб історія була почута, побачена та прочитана, а не просто зробити щось, що шокує і нікуди не поведе. 

У нас було партнерство з редакцією ШоТам — проєкт Інкер, — де ми працювали з реальними історіями. Реальні люди розповідали про те, що пережили, зокрема про втрату близьких. Ми опрацьовували ці дані, намагаючись підібрати найкращий візуальний стиль для відображення. Зокрема писали про полон Редиса — і якщо ви переглянете комікс, то побачите, що це виглядає досить яскраво. Це навмисно, щоб читач міг легше сприйняти інформацію про полон людини. 

Часто ж кажуть, що набагато краще сприймається візуальна складова, ніж текстова, тому що вона запам’ятовується ефективніше. 

Так, а в коміксах якраз все працює в гармонії. Коли текст і малюнок підкріплюють одне одного й історія розкривається через два компоненти. Бо якщо гарний сценарій і поганий малюнок, то ти прочитав, закрив і забув. І думаєш: «Чому це не книжка?». А якщо навпаки, малюнок чудовий, а текст — ні, думаєш: «Чому це не набір листівок?». 

Тоді у вас напевно має бути команда суперталановитих людей. Розкажіть про них. Де ви взагалі шукаєте спеціалістів? 

Коли я стартував, у мене вже було декілька художників серед знайомих. Я нас, які у 2017 році почали робити щось своє, вважаю третьою генерацією за часів незалежної України. Бо були старі коміксистки та художники, які чекали часу, коли прийдуть молоді видавці й відродять цю справу. Крім того, багато митців вже давно малювали та хотіли спробувати себе у коміксах. Так і зійшлося, почали підтягуватися молоді таланти й так закрутилося. Зараз у нас вже є кістяк художників, які постійно працюють в команді, — це десять людей І для мене показник того, що індустрія розвивається, що ці люди як митці займаються лише коміксами. Вони не шукають додаткової роботи, тому що так необхідно, тільки якщо хочуть. Мене тішить, що люди можуть себе цим прогодувати.  

Як взагалі створюються комікси, якщо поділити на етапи? 

Сценарист розробляє сюжет, потім опрацьовує текст редактор, який має розбиратися ще й у візуальній складовій. За ним ознайомлюється художник, якого ми обрали на проєкт. І після того відбувається спочатку розкадрування, щоб пофіксити якісь нюанси на етапі, коли все не критично. Після цього починається сумісна робота художників і сценариста під наглядом редактора, який з’являється, коли потрібно. Це мінімальна команда, яка працює над мальописом, але буває по-різному — залежно від масштабів проєкту. Бо інколи ми залучали одночасно 17 людей. 

У вас було 9 випусків проєкту Інкер — про що конкретно розповідали? 

Було 9 випусків по 4 комікси на теми Тероборони, захисників, волонтерів, любові на фронті, полону, втрати тощо. Відповідно до кожного напрямку вибирали 15 історій, з яких вже створювалися комікси. Цьогоріч ми зробили мальописи вже за підтримки ООН про жіночий волонтерський рух. Нам якраз хотілося поговорити про жінок в армії, адже це тема, яка нечасто підіймається. 

Знаю, що ви займаєтеся соціальними проєктами. Розкажіть про них. 

Ми зі старту соціально відповідальний бізнес — завжди підтримували армію, волонтерили тощо. Мені як засновнику видавництва хотілося б, щоб воно реагувало на те, що відбувається. Якщо тут і зараз у нас є гострі соціальні питання, значить ми про це пишемо. Якщо років через 10 на порядку денному буде щось інше, ми оберемо цю тему. Був класний соціальний проєкт з Анною Санден — це історія жінки від дитинства до дорослого віку, про її становлення та переживання (почитат про Анну та її книжки варто тут. — Platfor.ma). Крім того ми видаємо Sci-fi, наукову фантастику, фентезі, жахи, трилери, детективи тощо. 

З повномасштабним вторгненням відкрилося безліч можливостей, наші художники багато малювали про війну і потім ми з цими коміксами дострибувалися в виставкових залах світу. В Сан-Франциско, в Парижі, в Токіо, де є великі мекки коміксистських галерей. Ми рефлексуємо щодо подій в Україні й розповідаємо про це світовій спільноті таким чином. 

Ще з початком повномасштабного вторгнення ви розгорнули волонтерську діяльність…

Так, я цим займаюсь давно, а з 2022-го ми тут, у Львові, відкрили штаб взаємодії. Він активно працював на базі нашої крамнички у Львові до червня 2022-го. Штаб і зараз працює, але коли роботу відновила Нова пошта, стало легше. Ти просто придбав, відправив пацанам поштою, а вони забрали. Останній рік я речей вже і не бачу — купую онлайн і одразу направляю за адресою. 

Ми допомагаємо за різними запитами, але зараз найбільше зосередилися на медицині. Не хочеться бути спеціалістом широкого профілю, який ніби знає все і нічого водночас. Краще ми будемо нашим воїнам надсилати те, в чому тямимо. У нас в команді є бойові медики з купою ліцензій і сертифікатів. Вони знають, як правильно все комплектувати, відповідно ми впевнені, що відправляємо якісні речі, на які хлопці потім можуть покластися. Все одно війна не стоїть на місці, а аптечка — це те, що треба всім і завжди.