Чед Матені – американський музикант й композитор із берлінською пропискою, одноосібний учасник проєкту EmperorX та один із найбільших фанатів України. Попри очевидну небезпеку та невелику кількість своїх українських шанувальників, Чед разом з українською групою Re-read проїхався девʼятьма містами нашої країни із благодійним туром, зібравши 62 тис. грн для фонду Musicians Defend Ukraine. Platfor.ma поспілкувалася з людиною-оркестром та розпитала його про шлях до України й Україною, а також про враження від повітряної тривоги, плацкарту та нашої аудиторії.

Чед не з тих іноземців, які дізналися про Україну 24 лютого. Ба більше, він з великим інтересом спостерігав за усім, що передувало повномасштабному вторгненню, і був впевнений, що воно неминуче. 

«Кілька тижнів до 24 лютого я дуже переживав з цього приводу. Я памʼятаю в деталях, як того ранку моя дружина сидить на дивані — обличчя сіре, майже попелясте — і каже: “Це трапилося”. “Що?” — запитую я. І у відповідь чую: “Вони вторглися. Це війна”. Тоді я відчув, що світ змінився. Я відчув, що ми в кардинально іншій моральній ситуації, ніж були ще 12 годин тому.

Всередині – наче вакуум, сіро та порожньо. Потрібно щось робити, бути корисними. Того ж дня ми мало чим могли допомогти. Нам знадобилося кілька днів і трішки автономної організації, щоб зрозуміти, що нам робити. Ми живемо у східній Німеччині, недалеко від польського кордону, тож тоді крізь нашу станцію проїжджало багато українців. Я відправився на вокзал, привіз воду і купу всього іншого, заносив це у вагони. Нам казали, що потрібно, і ми це купували — якісь речі, що знадобляться під час подорожі». 

Втім, «подорож» затягнулася і потрібно було шукати нові способи допомагати. Тож як співвласник берлінського бару й джаз-клубу Donau115 разом з командою Чед зайнявся організацією благодійних подій. Першу провели за тиждень після початку повномасштабного вторгнення. Запросили нових та старих українських друзів-музикантів, яким дозволили робити що заманеться, віддали їм усі зібрані кошти, щоби українці знайшли їм хороше застосування. 

«Того вечора для мене та інших власників бару багато змінилося. Адже раніше ми переживали, що зібрані кошти можуть піти на зброю. Я не німець, але достатньо там прожив, щоб виробити схильність до пацифізму. Однак тоді це питання повністю відпало. Саме там я вперше почув фразу “Слава Україні. Героям Слава”. Ми вивісили український прапор. Зібрали гідну суму як для одного вечора – щось між €2,5 тис. і €5 тис. 

Тоді ж прийшло багато біженців з Києва, серед них і музикантів — тож ми давали їм ключі від майданчика і дозволяли використовувати бар як місце для репетицій чи занять з учнями. Не ідеальна, але й не найгірша тимчасова міра, доки вони не стали на ноги на новому місці. Багато з них досі регулярно приходять до бару, вже добре інтегровані в локальну джазову сцену. І нам пощастило, що ми могли запропонувати прямий шлях такої інтеграції».

«Дуже чудове Різдво» та дуже важливий лист

Кожні кілька років проєкт EmperorX випускає різдвяні альбоми, в яких Чед рефлексує на теми сучасності, що його турбують. І очевидно, що минулого року такою темою стала війна в Україні й усе з нею повʼязане.  

«Коли я пишу музику, я відповідаю на те, що у мене на думці — такий собі потік свідомості. І у різдвяний час минулого року війна просочувалася в цей потік, тож я вирішив, що маю зробити це різдвяним альбомом. Але я не встиг його вчасно завершити. І я радий, що не поспішив».

Попри те, що Чед не завершив альбом, його обкладинка й назва — «Дуже чудове Різдво» (так, кириличними літерами) – зʼявилася на сторінках американського артиста. Там його й знайшов Ярослав Муха — організатор концертів в Україні — і написав Чеду емейл із запрошенням провести виступ EmperorX у Києві, який згодом розрісся до повноцінного туру.

«Яка честь була отримати це запрошення! Я й так хотів відвідати Україну з концертами, але щоразу думав, що не хочу дратувати українців. У вас достатньо роботи, вам потрібно ставити на перший план українські голоси, які можуть краще розповісти про вас самих. А я можу підтримувати Україну з узбіччя. Але той лист став свого роду зеленим світлом, що я теж можу долучитися. Зважаючи ще й на те, що останнім часом я вів гострі дискусії зі своїми друзями — у них хороші наміри, але вони застрягли в пацифістському світогляді, де постачання зброї — це зло, яке буцімто розпалює конфлікт.

Тож я усвідомив, що мені потрібно діяти. Це була можливість довести свою точку зору. Можливість розпочати більше схожих розмов з людьми, що слухають мою музику, і чиї погляди потрібно трішки направити у бік розуміння, що пацифізм — це не варіант. У теорії він не поганий, але на практиці у цьому випадку не працює. І ця пропозиція стала можливістю показати це людям».

А ще цей тур став можливістю трішки покращити вимову, поспілкуватися з українцями та вивчити кілька лайливих слів. А також ґрунтовніше і змістовніше дописати різдвяний альбом з україномовною назвою. Чед обіцяє, що туди увійдуть і авторські пісні українською, і класична «Щедрівка» з хором флоридських панків. Запланований реліз на 25 грудня 2023-го.

Віддзеркалене променисте тепло

Організацією концертів займався Ярослав, і йому треба було взяти до уваги як безпеку Чеда, так і його побажання: «Я хочу концерт у Запоріжжі та Херсоні!» – написав якось той. Зважали й на логістичні особливості — усі концерти потрібно було вмістити у жовтень, щоб Чед встиг повернутися до наступного великого запланованого туру Америкою. Звісно, усі виступи зробили благодійними, Чед сам оплатив собі дорогу до України, ночували у друзів і по орендованих квартирах, а між містами пересувалися потягом.

«Із самого початку я зазначив, що, по-перше, не хочу робити нічого такого, що може загрожувати іншим людям. Але, по-друге, якщо виступи десь відбуваються, то я хочу бути там. Якщо українці роблять десь концерти, я хочу бути частиною цього. І чим далі на схід я рухався, тим чіткішою ставала правильність моєї думки — ми у цьому разом. Я незграбно намагався сказати це багатьма різними способами. Сподіваюся, я зможу зробити це правильно. Зараз ви, особливо на сході України, перебуваєте на лінії фронту, але ви захищаєте не лише себе, ви також захищаєте нас. І чим ближче до лінії фронту я зміг бути, тим правильніше. Це мій обовʼязок громадянина світу. Ми хотіли поїхати до Запоріжжя і я думаю, наступного разу ми це зробимо».

Ярослав намагався вмістити у тур якомога більше міст і майданчиків, тож за два тижні Чед відвідав Львів, Тернопіль, Хмельницький, Київ, Одесу, Кременчук, Харків, Суми та Чернігів. Чед визнає, що він не шалено популярний артист, тому не завищував своїх очікувань від концертів. Спершу ціллю було просто провести хоча б половину запланованих виступів, потім — щоб на них прийшли хоча б половина людей. Зрештою, кожен із концертів зібрав від 6 до 8 тис. грн донатів. І це успіх, зважаючи на те, що 95% аудиторії чули та бачили Чеда вперше саме на концерті.

«Досить часто ці виступи були дуже емоційними. Групові обійми опісля траплялися тричі. На моїх концертах такого зазвичай не відбувається. Я думаю, що люди дуже спраглі, перш за все, просто до зовнішньої музики. Навіть для Америки та Європи я досить незвичний артист, а тут, гадаю, особливо. Я думаю, що для багатьох я дійсно виглядаю унікальним і дивним. А ще, коли я виступаю, я реагую на аудиторію і даю їм те, що на мою думку, потрібно. Тож, це було зворушливо. Ніколи не відчував нічого подібного. Це було таке віддзеркалене променисте тепло».

Київський концерт завершився тим, що Чед сидів на підлозі посеред залу, граючи на укулеле, а навколо нього колом розсівся натовп, який підхоплював тексти пісень на ходу. А ще тут Чед здійснив свою мрію — виголосив зі сцени «Слава Україні» і у відповідь почув хорове «Героям Слава».

«Я дізнався про це гасло за кілька днів після початку повномасштабного вторгнення. І чесно кажучи, мені було некомфортно, коли я почув його вперше. Історично склалося, що я антинаціоналіст. У моїй країні, а також у Європі, націоналізм поєднується з деякими дуже неприємними політичними поглядами, які тяжіють до ксенофобії, а я їх зовсім не поділяю. “Слава Україні” — це націоналістичне гасло, та з часом воно почало мені подобатися. Бо це позитивний різновид націоналізму, який вірить у свій національний проєкт як у прогресивну річ. У мене ніколи в житті не було такого, щоб я думав: “О, ось гасло, яке я можу підтримати”. Я звик до постмодерністської лівої ментальності — критикувати все. Але коли я почув “Слава Україні — Героям слава” на концерті в Берліні, то подумав, що в цьому щось є.

Стояти на сцені в Києві й казати “Слава Україні” — це було дуже драйвово. Я боявся, що це буде крінж, але у вас це доведено до автоматизму і ви усе ще це кажете, і все ще в це вірите. І це прекрасно. Я хочу, щоб ця фраза була в одному ряду з “Up the punx!” і “Viva la Revolucion!” Я думаю, що вона увійде в історію й світ запамʼятає її як щось позитивне».

Але були й ті 5% українців, які добре знали EmrerorX, підспівували кожній пісні й після концертів дякували Чеду за приїзд. Власне це ще одна причина, чому Чед хотів до нас приїхати.

«Я дуже радий, що зміг приїхати для них. Насправді ці девʼять виступів були найбільш значущими для моєї музики. Я не воєнний турист. Я не намагаюся нажити собі фальшиву доблесть із боротьби українського народу, але я думаю, що деякі люди щиро зворушені тим фактом, що я приїхав. І це найбільша честь для музиканта».

Плацкарт, кавʼярні та повітряна тривога

Перша повітряна тривога застала Чеда о третій ночі у Тернополі. Він чув цей звук раніше — під час тестування системи оповіщення в Німеччині, у фільмах про холодну війну чи як сигнал під час торнадо. 

«Я знав цей звук, але почути його під час активних бойових дій — це новий досвід. Ярослав розповідав мені, що робити у разі тривоги. Я й так дисципліновано ставлюся до своїх речей у турі, а тут й поготів. Але ніщо тебе до цього не підготує. Твої нутрощі наче опускаються і ти такий: “Оу, а що робити”. Втім, добре, що я був не сам, тож злякався не настільки, наскільки міг».

Чед почув ще 7 чи 8 повітряних тривог під час цього туру і більшість з них — у Кременчуці. І тут вони дійсно змусили музиканта понервувати. Втім, власник закладу, де проходив виступ, дещо зняв напругу жартом, що третя тривога за день, яка пролунала перед тим, як Чед мав розпочинати, — наче третій дзвінок у театрі. Зрештою Кременчук зайняв особливе місце у серці Чеда. Тут він окрім концерту, провів майстер-клас, потис руку двометровому «псу Патрону», який танцював на кременчуцькій площі під пісню «Черепаха-аха», та відвідав водосховище.

«Ми провели дуже гарний день за межами Кременчука. Хлопці, у яких ми зупинилися, повезли мене на Кременчуцьке водосховище. Ми піднялися і побачили вид на море. Це було приголомшливо. Вони гуляли вздовж пляжу, грали на флейтах і просто були чудовими хіпі. І сам Кременчук — теж напрочуд гарне місто».

Ще одним місцем, що вразило Чеда, виявився плацкарт.

«Він прекрасний. Дратівливий вид прекрасного, яке, можливо, більшість людей не дуже цінують. Але є щось глибоко демократичне в тому, щоб спати в пересувному літньому таборі, на двоярусному ліжку, в гуртожитку на рейках з 50-ма твоїми найближчими ворогами. І подорожуючи таким чином Україною, я відчув себе трохи ближчим до тутешніх людей. У нас в Європі, звичайно, є нічні поїзди, але це зовсім інше. У нас немає цього аспекту спільності».

А ще, як виявилося, у Берліні немає таких хороших кавʼярень, як в Україні (про те, що в Україні загалом виявилося зручніше, ніж в Європі, читайте тут. — Platfor.ma).

«Те, як ви тут робите кав’ярні, увійде у світову історію. У вас найкраща кава на кожному кроці. Мене дуже здивувало, як тут смачно і вишукано, але не в зарозумілому сенсі. Життя тут хороше. У парку в Одесі я розмовляв зі своїми батьками й вони мене запитали: “То що люди не ходять у лахміттях і на вулиці немає воронок від вибухів?” Звісно, вони дуже перебільшено це сприймають, але мої очікування були дещо схожими на їхні. Та насправді життя тут дійсно гарне, окрім клятої війни. Не все так погано, як я думав. І це не тому, що росіяни не намагаються вас знищити щодня, а завдяки вашим наполегливості й незламності.

Я не думаю, що усі б так відреагували на вторгнення як українці. Дехто міг, але так сталося, що це випало саме вам. Хоробрість — неправильне слово, бо звучить так, наче ви усі воїни, а ви — звичайні люди. Тож слово, на якому я зупинився — це indomitable (“неприборкані”). Вас не можна зламати — ви все ще веселитеся, все ще кажете “Будьмо”, у вас блекаути, а ви жартуєте, коли пʼяні повертаєтеся до своїх квартир. Ви займаєтеся нормальними справами, коли те, що відбувається навколо, не можна назвати нормальним. І в цьому суть вашої хоробрості — це не марш на гору з мішком повним гранат. Хоробрість — це жити звичайним життям у цьому безглуздому божевіллі. Ви завзяті, стійкі й незламні й важливо, щоб ви це в собі помічали. І я сподіваюся, що решта світу вас у цьому наздожене».

Відгомін концертів

Чед не приховує, що донатна частина була важливою складовою цього туру, але у нього були й інші, серйозніші цілі вирушити до України.

«Так, донати важливі, але також вони свого роду механізм для двох інших речей, які я вважаю трохи важливішими. Друга ціль, після пожертв, — вибудувати ці персональні містки, щоб українці, яких я зустрічав, знали, що є люди, які турбуються про них і в Європі, і в Америці, і в Канаді, і в Британії. Я вірю, що цей особистий зв’язок вартий того, щоб приїхати. По-третє, з точки зору піару, моє охоплення в Штатах набагато більше, ніж в Європі, а у Європі — набагато більше, ніж в Україні. І я не хочу це сформулювати якось негативно, але я хотів, щоб мій приїзд став приводом для дискусій з людьми, які повинні бачити, що ми живемо в іншому світі, ніж був 23 лютого 2022 року.

І ми досягли цих трьох цілей. Я листуюся з людьми про Україну. Я розмовляю зі своїми друзями-анархістами, які трохи по-іншому дивляться на життя. Я повільно, але наполегливо, висловлюю свою думку. І врешті-решт, я думаю, що м’яко підштовхую їх до розуміння ситуації. Мені важливо, щоб за моїми словами про те, що важливо підтримувати Україну, стояли конкретні дії».

На додачу до донатів, важливих дискусій із друзями вдома і висловлення персональної підтримки українцям, під час туру в Чеда зʼявилася четверта ціль, яку вже розпочав втілювати Ярослав, — створити мережу для DIY-турів Україною. Її бракує багатьом країнам Європи, а в Україні це дійсно може спрацювати.

«Те, що розпочалося як один тур, тепер перетворилося на дивну групову роботу між Ярославом і мною, щоб створити тут щось дійсно круте. І, до речі, після війни я теж хочу привозити українських артистів до Німеччини. Я хочу допомогти з цим, тому що культурний обмін має відбуватися в обох напрямках. 

Я не хочу переоцінити свій вплив. Щомісяця у мене 30–40 тис. слухачів на Spotify. Я не величезний артист, але я й не ніщо. І значний відсоток з тих 30 тис. — це музиканти, часом набагато відоміші за мене. Я той чувак, якого люблять інші виконавці, гурт для гуртів. І я точно буду агітувати їх їздити в тури Україною, тому що нам треба затягнути її в Євросоюз, і я хочу бути частиною цього процесу».

Чед жартома описує свій рай як тижневий тур звільненими містами Криму та сходу України плацкартним потягом з безлімітними пиріжками. І колись ми зможемо розділити його на усіх.